Folia Philologica

СЛОВНИК УГОРСЬКОЇ МОВИ «TERMINI», ЩО МІСТИТЬ ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ З КАРПАТСЬКОГО БАСЕЙНУ

Крістіян ВАРАДІ — 2024-12-20

Угорсько-угорський словник і база даних «Termini» є прикладом сучасних онлайн-словників, які спрямовані на збереження мовних різновидів угорських меншин, що проживають у сусідніх з Угорщиною державах, зокрема в Україні, Румунії, Сербії, Словенії, Хорватії, Австрії та Словаччині. Метою статті є ознайомлення з матеріалом словника «Termini», а також висвітлення важливості кодифікації та збереження лексичних запозичень мов національних меншин у Карпатському басейні. Онлайн-словники є корисними інструментами в корпусній лінгвістиці, оскільки їх легко оновлювати, тому вони можуть містити неологізми та інші нові елементи лексики, які виникають у результаті мовних і соціальних змін. Якщо брати до уваги угорську мову, то вона зазнала значних змін у минулому столітті через Тріанонський договір (1920), який розділив територію Угорського королівства на кілька частин після Першої світової війни. Як наслідок, багато людей угорської національності почали жити в сусідніх країнах, але вони зберегли свою угорську ідентичність і рідну мову. Проте мовне використання груп угорської меншини, що проживає в країнах Карпатського басейну, значно відрізняється в частині елементів словникового запасу порівняно зі стандартним різновидом угорської мови, якою розмовляють у межах сучасної Угорщини. Основна відмінність полягає в тому, що на мовні варіанти угорських меншин впливають державні мови тих країн, де вони проживають після Тріанонського договору. Прикладом таких мовних варіантів є мова, якою розмовляють угорці, які проживають на Закарпатті, в Україні. Під час повсякденного спілкування вони часто запозичують слова з української державної мови. Новизна угорсько–угорського словника та бази даних «Termini» полягає в тому, що не існує інших відповідних лексикографічних ресурсів, які могли б надати таке зрозуміле окреслення використання мов меншин, враховуючи тенденцію все більшого визнання запозичень протягом останніх двох десятиліть. Станом на грудень 2024 року словник «Termini» містить 5577 словникових статей, з яких 1123 належать до закарпатського варіанту угорської мови. Тому вплив української державної мови на використання мови угорською меншиною, яка проживає в Україні, є безсумнівним, а словник «Termini» є допоміжним інструментом для фіксації мовного контакту між угорською та українською мовами.

ВІДАБРЕВІАТУРНІ ПРИСЛІВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ЗАСОБИ МОВНОЇ ЕКОНОМІЇ В МЕРЕЖЕВІЙ КОМУНІКАЦІЇ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XXI СТОЛІТТЯ

Ольга ВОРОНІНА — 2024-12-20

У статті розглядаються відабревіатурні прислівники та їхня роль у процесі мовної економії в мережевій комунікації. Мета роботи – виявити прислівники з кореневою морфемою-абревіатурою як новітні деривати, дослідити їхню будову, синтаксичну роль та стилістичні функції. Їхнє виникнення пов’язуємо, зокрема, з дією принципу мовної економії, що полягає в спрощенні мовленнєвих зусиль і який зумовлений лінгвістичним прагматизмом мовців. Мережева комунікація першої чверті ХХІ століття активізувала формування містких новотворів. Застосовуючи емпіричні методи дослідження (спостереження, порівняння, описування), інформаційний та параметричний аналіз, аналогію, евристичні методи, розвиваючи дослідження методом наукової індукції, ми виявили, що відабревіатурні прислівники, утворені від ад’єктивної відабревіатурної основи, становлять невелику групу таких новотворів, оскільки не всі прикметники мови здатні бути твірною основою для прислівників. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що аналіз відабревіатурних прислівників у такому обсязі раніше не був висвітлений у наукових працях. Ми дійшли висновку, що наразі відабревіатурні прислівники мотивовані лише ад’єктивними відабревіатурними основами, причому більшість відабревіатурних прислівників належить до категорії способу дії і лише поодинокі прислівники атрибутивні. Найчастіше відабревіатурні прислівники виникають як заміна більш містких за кількістю мовних знаків синтагматичних конструкцій – порівняльних зворотів з головним словом-іменником (абревіатурою). Помітний також процес засвоєння відабревіатурних прислівників носіями української мови: у деяких синтаксичних конструкціях виявлена транспозиція прислівника від традиційної припредикатної позиції (у ролі обставини способу дії на місці компаративної синтаксичної конструкції) до ролі означення, власне предиката чи модального слова.

«МІСЦЕ ПАМ’ЯТІ» – КІНОТЕАТР «УКРАЇНА»: ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ АКЦІЇ ПРОТЕСТУ ШІСТДЕСЯТНИКІВ

Людмила ДАНИЛЕНКО — 2024-12-20

Стаття присвячена проблемі постколоніальної пам’яті в художньому осмисленні сучасної української прози. Аспекти дослідження вибудувані на основі теорії про «місця пам’яті», яка пропонує уважно вивчати опорні «точки» в досвіді минулого. Вказано, що певний об’єкт стає «місцем пам’яті» завдяки знаковим подіям та особистостям, причетних до нього. У зв’язку з цим вивчено особливості зображення місця, що стало пам’ятним для українців у контексті антирадянського протистояння в часи тоталітаризму. Це місце – кінотеатр «Україна» в Києві, де на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» 4 вересня 1965 р. відбулася публічна акція протесту проти репресій у СРСР. Літературознавчий аналіз здійснено на прикладах романів С. Дзюби й А. Кірсанова «Заборонений» та Т. і О. Литовченків «Книга Застою». Оскільки письменники відтворили подію-факт, описавши її хронологію та вчинки конкретних особистостей (Івана Дзюби, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Сергія Параджанова та ін.), то дослідження потребувало опори на дискурс щодо художньої документалістики. Звернено увагу, що автори обох романів зосередилися на відтворенні глядацької зали, закцентували увагу на її винятковому стані – проживання акції протесту. Концентрація головних подій в одному просторі дала можливість письменникам показати емоційні моменти, поведінку головних персонажів, реакцію присутніх, а також символізувати знакові фрази, увиразнити зорові і звукові деталі. У дослідженні визначено індивідуальні авторські підходи до образотворення «місця пам’яті» – кінотеатру «Україна» в дуже знаковий момент. С. Дзюба, А. Кірсанов, Т. і О. Литовченки знайшли свої ракурси бачення, по-своєму скористалися інтертекстом, вибудували сюжети з різним обсягом домислів. Питання художнього осмислення постколоніальної пам’яті в сучасній прозі досі актуальне. Подальших наукових розвідок потребує висвітлення письменниками «місць пам’яті» – ціннісних знаків, що пов’язують із минулим і заохочують до пізнання ідентичності.

МОВА В ОПТИЦІ ВІЙНИ

Орися ДЕМСЬКА — 2024-12-20

Мовні безпекові студії сьогодні перебувають у стані інтенсивного формування. З’являються праці, у яких мова, з одного боку, є об’єктом досліджень, а з іншого – предметом безпекових та воєнних студій. Метою статті є запропонувати наукове осмислення мови як об’єкта лінгвобезпекових досліджень. Мова набуває мілітарної детермінованості разом зі статусом національної цінності, яка входить у поле зору національного інтересу, особливо за умови дискурсивної акцетованості такого статусу мови. У ситуації загрози або появи небезпеки кожна мова, особливо тоді, коли вона є важливим елементом політичної конструкції суспільства, маркером етно-політичної ідентичності, символом народу-носія мови, національним інтересом, проявляє власну мілітарність. Прикладовим матеріалом слугують екзистенційно відмінні Югославські міліарні події між 1991 та 2001 роками та війна росії проти України з 2014 року, включно з гарячою фазою з 2022 року. На перший погляд такі далекі поняття як мова і війна поєднує людина. Мова є іманентною людською рисою, а війна її свідомою діяльністю, неможливою без мови. Війна і мова пов’язані не лише з людиною, а й з державою, особливо у модерні часи, де її політична мовна ідентичність практично завжди є об’єктом захисту, часто воєнного. Навіть якщо якийсь час мова і війна перебувають у крайніх протилежних точках осі життя, у якийсь момент вони зустрінуться, і мова, попри все, стане частиною війни. Мілітарність мови зазвичай реалізує себе через дві базові моделі: 1) коли у певний період спільна мова багатьох слугує інструментом безпеки, але зі зміною контексту перетворюється на загрозу і розпадається; і 2) коли дві мови перебувають в екзистенційному протистоянні, що означає мінімальну можливість органічного співіснування у межах однієї лінгвістичної групи в один і той самий час на одній і тій самій території з одними й тими самими функціями. Українська мова, яка реалізує другу модель, проявляє свою мілітарну природу, зокрема, за таких умов: війна і окупація частини території; спадщина колонізації та русифікації; зовнішні впливи на лінгвістичні міноритарні групи в Україні.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЛЕКСЕМИ-ВЕРБАЛІЗАТОРА КОНЦЕПТУ ГЕРОЙ

Галина ЖОЛТІКОВА — 2024-12-20

Стаття присвячена дослідженню лексико-семантичної організації лексеми-вербалізатора концепту ГЕРОЙ на матеріалі українських та російських словників, а також наукових праць українських вчених. Мета статті – здійснити лексико-семантичний аналіз лексеми-вербалізатора концепту ГЕРОЙ на наявність спільних і відмінних значеннєвих компонентів у російській та українській лінгвокультурах. Встановлено, що концептуалізація героїзму в російському та українському мовних просторах відбувається за такими значеннєвими вимірами, як «психологічні та вольові риси», «риси воїна», «здатність до самопожертви», «видатні досягнення», «вплив на суспільство». Наголошено, що у дискурсі війни спостерігаються трансформаційні зміни смислових парадигм, зокрема концепт ГЕРОЙ стає маркером національних картин світу. Простежується стійкий асоціативний зв’язок приналежності до народу, який веде війну за власні ідеали, а учасник бойових дій є носієм характерних рис людини-бійця. З’ясовано, що розмивання змісту концепту ГЕРОЙ у російській лінгвокультурі зумовлено ситуацією постправди і семантичної невизначеності базових національних смислів, які набувають нових конотацій. Лексикографічний аналіз продемонстрував, що для ідентифікації лексеми ‘герой’ у російській мові використовуються переважно прикметники ‘беззаветный’, ‘бесстрашный’, ‘мужественный’, ‘отважный’, ‘доблестный’, ‘смелый’, ‘храбрый’, а також словосполучення ‘человек, обращающий на себя повышенное внимание’, що є свідченням впровадження діагностичних ознак, позиціювання героя як «зразка для наслідування». В українській мові характеристики героя визначаються іменниками, що є свідченням суб’єктивації людини в мові: ‘видатна своїми здібностями і діяльністю людина’, ‘хоробрість’, ‘відвага’, ‘самовідданість у бою’, ‘самопожертва’, ‘рятівник’, ‘лицар’, ‘козак’, ‘відчайдух’. Дієслівне походження лексем ‘рятівник’, ‘самопожертва’ є свідченням оцінювання героя за його вчинками. У російській лінгвокультурі образ героя сакралізується, акцентується його готовність до самопожертви, герой є предметом поклоніння. В українській – діяльність героя оцінюється як соціально корисна, спрямована на певні дії заради Батьківщини: ‘переможець’, ‘звитяжець’, ‘лицар’, ‘молодчага’, ‘відчайдух’, ‘виявляє відвагу’, ‘самовідданість і хоробрість у бою і в труді’. Відповідні відмінності є свідченням принципової різниці концептуальних картин світу українців і росіян.

ЯДЕРНА ЗОНА АСОЦІАТИВНИХ ПОЛІВ КОЛЬОРОНІМУ ЧОРНИЙ / ЧОРНЫ / CZARNY / ЧЕРЕН / BLACK: ЗІСТАВНИЙ АСПЕКТ

Маргарита ЖУЙКОВА — 2024-12-20

У статті проаналізовано дані асоціативних полів лексеми-стимулу ЧОРНИЙ / ЧОРНЫ / CZARNY / ЧЕРЕН / BLACK, отриманих від носіїв української, білоруської, польської, болгарської та англійської мов в одинадцяти вільних асоціативних експериментах. Вибір асоціативного поля саме цього прикметника зумовлений як його вагомим мовним статусом, так і культурним навантаженням концепту, позначуваного цим словом. Безпосереднім предметом зіставлення стала центральна зона відповідних асоціативних полів, до якої ми зарахували лише ті реакції, які у загальному обсязі поля посіли не менше 5 відсотків. Мета дослідження полягає у з’ясуванні міри інваріантності (стабільності) виявлених ядерних реакцій для всіх полів, а також характеру зв’язків ядерних реакцій зі словом-стимулом. Встановлено, що кількість асоціатів у центральній зоні обстежених полів коливається від одного (в англомовних британських респондентів) до п’яти (у носіїв білоруської мови). Загалом у полях представлено дев’ять найбільш частотних одиниць: ‘білий’, ‘колір’, ‘кіт’, ‘ніч’, ‘темний’, ‘негр’, ‘ворон’, ‘смерть’ та ‘день’. Найчастіше в центральній зоні трапляються реакції ‘білий’ та ‘колір’ (вони отримані у восьми експериментах з одинадцяти). У шести експериментах із носіями слов’янських мов у центральній зоні з’явилась реакція ‘кіт’. Меншою мірою інваріантності характеризуються ядерні реакції ‘ніч’, ‘темний’, ‘негр’, ‘ворон’, ‘смерть’ та ‘день’ (остання асоціація в статусі ядерної представлена лише у носіїв білоруської мови). Практично всі виявлені нами асоціати центральної зони полів пов’язані з колористичним значенням слова-стимулу, а не з його вторинними значеннями. Отримані реакції центральної зони вступають зі словом-стимулом у відношення різних типів. Найбільш очевидним видається зв’язок між стимулом ‘чорний’ та реакцією ‘білий’; це типовий прояв парадигматичних відношень антонімії. Складнішим, на нашу думку, є зв’язок між прикметником ‘чорний’ та реакцією на нього у вигляді іменника ‘колір’. З одного боку, це відношення є проявом синтагматичних граматичних зв’язків (особливо у флективних мовах, для яких характерне узгодження в роді), проте дані асоціативних експериментів дозволяють припускати, що носії слов’янських мов реагують на цей стимул як на назву концепту, ігноруючи його приналежність до чоловічого роду. Тому доречно вбачати у цьому зв’язку прояв відношень між назвою категорії базового рівня та категорією суперодинатного рівня свідомості. Найбільш складним є зв’язок між стимулом ‘чорний’ та реакцією ‘кіт’; цей зв’язок, безперечно, заснований на синтагматичних відношеннях, проте його висока частотність зумовлена факторами, які виходять за межі власне мовних чинників. На появу комбінації чорний кіт у центральній зоні асоціативних полів впливають елементи традиційного світогляду, в якому міфологема КІТ (з високо релевантним підконцептом ЧОРНИЙ КІТ) наділена оцінними змістами. Стала негативна оцінка саме чорних котів призвела до формування вербальної номінації, яка закріпилась у мовній пам’яті членів спільноти як носій культурно-семіотичного навантаження.

ЕТИКА ВИКОРИСТАННЯ ЕВФЕМІЗМІВ В АНГЛО-УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕКСТІВ

Костянтин КОШАРНИЙ — 2024-12-20

У статті розглядається етика використання евфемізмів в англо-українському перекладі суспільно-політичних текстів, зокрема в контексті методологічних позицій українських та зарубіжних дослідників. Аналіз наукових праць підтверджує, що для досягнення адекватності та еквівалентності перекладу, збереження стилістичних і прагматичних відтінків евфемізмів у цільовій мові перекладач може використовувати прямий еквівалент, застосовувати стилістичні трансформації або відмовлятися від евфемістичного потенціалу оригінальної лексики у процесі перекладу. Компетентність політичних діячів та учасників політичної комунікації як на національному рівні, так і на міжнародній арені, дозволяє поширювати ідеї, налагоджувати зв’язки, сприяти громадянській активності, забезпечувати здатність впливати на спосіб мислення та поведінку людей. У статті зазначається, що евфемізація є обов’язковою умовою політкоректного мовлення в міжкультурній комунікації. Оскільки еволюція евфемістичного потенціалу безпосередньо пов’язана з особливостями культури, варто враховувати наступне: евфемістична лексика є нестійким компонентом мовної системи, що ускладнює процес перекладу на цільову мову. З’ясовано, що прагматичний потенціал евфемізмів має тенденцію змінюватися, пропонуючи нові ознаки для понять, у характеристиці яких використовуються. Євфемія, як багатовимірне та динамічне явище, досліджується в рамках різних підходів, зокрема в контексті перекладу. Аналіз виступів сучасних американських політиків демонструє, що евфемізми широко використовуються для опису суспільних, економічних і політичних проблем. Вони допомагають висвітлювати позитивні сторони дій влади або уникнути вирішення складних питань, не втрачаючи при цьому впливу на аудиторію. Водночас евфемізми знижують емоційну напругу, забезпечуючи пом’якшене ставлення до інформації, що передається з іноземної (англійської) на рідну (українську) мову.

РИТУАЛІЗОВАНІ ТЕКСТИ МОРСЬКОГО ПІХОТИНЦЯ УКРАЇНИ ЯК СУЧАСНІ ФОРМИ ФОЛЬКЛОРНОЇ ГЕРОЇКИ

Марина МИЦЮК — 2024-12-20

Ритуалізовані тексти морського піхотинця України, зокрема клятви, гасла та поминання полеглих побратимів як сучасні форми фольклорної героїки, є важливими для формування та передачі цінностей і норм у військовому середовищі. Мета дослідження – аналіз ролі цих текстів у формуванні колективної ідентичності та патріотизму серед морських піхотинців. У статті проаналізовано корпус ритуалізованих текстів морського піхотинця України як сукупність форм фольклорної героїки, що не лише підтримують спадковість військових традицій, а й відображають нові виклики та реалії російсько-української війни. У праці розглянуто вплив цих текстів на зміцнення бойового духу, а також на формування стійкої мотивації та відданості ідеалам свободи, незламності та незалежності. Використання методів текстуального аналізу та інтерпретації ритуалізованих текстів дозволило дослідити їхні структурно-семантичні особливості в контексті сучасної військової культури, а проведений порівняльний аналіз з аналогічними текстами з військових формувань інших країн дав змогу виявити унікальні риси та спільні традиції. У результаті дослідження з’ясовано, що такі ритуалізовані тексти, як клятва, гасла та поминання полеглих, відіграють ключову роль у формуванні військової етики та морального кодексу морських піхотинців. Вони сприяють укоріненню традиційних цінностей та водночас адаптуються до нових умов сучасної війни. Ці тексти є важливим культурним феноменом, що поєднує в собі традицію та сучасність, а отже, зміцнює зв’язок між поколіннями українських воїнів.

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ У ЗБІРЦІ ОПОВІДАНЬ М. СЕЛІМА «ТАЄМНИЙ ТУНЕЛЬ»

Сергій РИБАЛКІН — 2024-12-20

Стаття присвячена дослідженню екзистенційних мотивів та проблематиці пошуку ідентичності у збірці оповідань Мустафи Селіма «Таємний тунель». Метою роботи є аналіз художніх засобів, за допомогою яких автор розкриває внутрішній світ персонажів, їхні екзистенційні кризи та спроби самовизначення в контексті сучасних суспільних трансформацій. Методологічною основою дослідження слугує комбінація наратологічного та феноменологічного підходів, що розкриває як формальні особливості тексту, так і глибинні філософські смисли притч. За допомогою наратологічного аналізу досліджено структуру оповіді, особливості сюжетобудови та часової організації наративу. Феноменологічний метод застосовано для вивчення суб’єктивного досвіду персонажів, їхнього переживання часу, простору та тілесності. Дослідження виявляє ключові теми збірки: самотність, відчуження, пошук сенсу життя та власного «Я». Особлива увага приділяється вивченню наративних стратегій автора, зокрема використанню техніки потоку свідомості, фрагментарної оповіді та символічних образів. Встановлено, що фрагментарність наративу відображає розірваність свідомості персонажів та кризу ідентичності, а символічні образи води та пустелі функціонують як метафори постійних трансформацій ідентичності у сучасному світі. Мустафа Селім майстерно використовує символіку, метафори та прийом потоку свідомості для відображення екзистенційних станів героїв, вміло поєднуючи традиційні арабські літературні форми з модерними техніками. Новаторським є використання автором техніки «потоку свідомості» у поєднанні з традиційними арабськими наративними формами, що створює унікальний художній синтез. У статті детально аналізується взаємозв’язок між особистісною кризою персонажів та ширшими культурними трансформаціями в арабському світі, розглядається специфіка адаптації західних філософських концепцій в арабській культурній традиції.

ТРАНСФОРМАЦІЯ НАРАТИВНОГО ДИСКУРСУ ЩОДО ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ (ЛЮТИЙ 2022 Р. – ЖОВТЕНЬ 2024 Р.)

Лариса CНІГУР — 2024-12-20

Медіадискурс як універсальна категорія сучасного комунікативно-інформаційного дискурсу, що відображає актуальні настрої суспільства в різних сферах діяльності – політиці, економіці, культурі тощо, є важливою складовою частиною життя модерного суспільства і репрезентантом змін, які в ньому відбуваються. Він прагматично орієнтований на формування спільних цінностей у суспільстві, інформування і висвітлення актуальних для нього соціальних проблем, задає вектор сприйняття подій, які відбуваються у фізичному просторі. Важливим складником інформаційного простору є існування і просування в ньому системи наративів як форми осмислення і представлення реальності, як інструментів єднання нації і формування її стійкості в умовах гібридної війни. Формування і актуалізація в медіапросторі нових важелів і поведінкових патернів є інструментом мінімізації ризиків зовнішнього деструктивного впливу на суспільство. В умовах російської агресії актуальними є питання єднання нації, просування українських цінностей і пріоритетів, висвітлення сформованого європейського вектору руху. Мета статті – на основі дискурс- і контент-аналізу з використанням технології Великих Даних дослідити дискурсоутворювальну роль концепту ВОЛОНТЕР у формуванні і трансформації наративного дискурсу щодо волонтерської діяльності в медійному просторі України за період повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Дослідження здійснено за допомогою інформаційно-аналітичного сервісу Attack Index, який дозволяє визначати ступінь інформаційного резонансу або небезпеки інформаційних потоків за обраними темами/персоналіями. Дослідження проводилося у часових межах повномасштабного вторгнення РФ в Україну – 24.02.2022 р. – жовтень 2024 р. Ключовими запитами обрано форми волонтер, волонтерк. Контент-аналіз проведено на матеріалі 524 тис. 958 українськомовних публікацій. Визначення періодів інформаційної активності за ключовими формами волонтер, волонтерк дозволило прослідкувати зміну стратегічних наративів щодо волонтерської діяльності у період повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Зафіксовано появу нових наративів оперативного рівня, поштовхом до розгортання яких є події у фізичному просторі. Проведений аналіз дозволив визначити лексичні маркери впровадження наративів стратегічного рівня, які представлені концептуально-тематичними групами – репрезентаторами концепту ВОЛОНТЕР. Концептуально-тематичні групи відображають як суб’єктів діяльності, їхні дії та риси, так і об’єкти діяльності та їхні дії, а також дій суспільства і влади щодо волонтерів.

ГЕНОЛОГІЯ СУЧАСНИХ НОВІТНІХ МЕДІА: ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ТА ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ

Галина ЦАРИК — 2024-12-20

Новітні жанри медіа або мережні жанри1 характеризуються мультимедійністю, гіпертекстуальністю та інтерактивністю. Цими ознаками вони відрізняються від традиційних ЗМІ. Класичні чи то традиційні жанри долають мультимедійний бар’єр і успішно трансформуються. При цьому з’являються нові жанри, що взаємодіють з традиційними, сприяючи інтелектуалізації життя у мережі. Жанровий аналіз поєднує підходи різних мовознавчих та супутніх студій, що дозволяє виявити гомогенні та гетерогенні риси жанрів в синхронії та діахронії. У контексті актуальних парадигм, в синкретизмі мовознавчої та соціологічної інтерпретацій генологія виявляє динаміку розвитку й подібності та відмінности між жанрами. Розвиток кожного жанру – це природний, динамічний, дифузійний процес, який відображає різні сфери життя. Питання аналізу жанрів пов’язане з їхньою мінливістю та контекстуальністю. Жанри не є статичними, і не завжди чітко окреслені; вони можуть еволюціонувати з часом і змінюватися відповідно до змін у комунікативних практиках і в технологічних можливостях. Розуміння мережевих жанрів вимагає визнання їхньої динамічної, мінливої природи, що дозволяє адаптацію та інновації. Попри відносну сталість жанрів сучасні генологічні розвідки наголошують на їхній еволюційній природі та зазначають, що зміни в суспільстві, соціальних ситуаціях, контекстах, їхня інтерпретація та реінтерпретація спричиняють модифікацію жанрів та навіть стирання меж між ними. За допомогою сучасних медійних жанрів, що потребють цифрових технологій, інформація генерується в режимі реального часу, персоналізується її надання споживачеві, який таким чином має можливість брати участь у її творенні та впливати на процес колективної медіатворчости. Одним з яскравих прикладів новітнього гібридного жанру став подкаст як спадкоємець блогу. Мета розвідки – критично проаналізувати існуючі класифікації сучасних мережних2 жанрів, та обґрунтувати підхід, що дасть можливість згрупувати досліджувані жанри з опрою на низку ключових параметрів.

КАТЕГОРІЯ СТАНУ ДАВНЬОГЕРМАНСЬКИХ МОВ У КОНТЕКСТІ ЕЛІМІНАЦІЇ МОВНИХ ЯВИЩ НАДЛИШКОВОСТІ

Ольга ШАПОЧКІНА — 2024-12-20

У статті реалізовано різні напрями дослідження категорії стану давньогерманських мов у річищі динамічної синхронії в контексті елімінації мовних явищ надлишковості. Наукова розвідка передбачає виявлення й зіставлення факторів, які зумовлюють морфосинтаксичні зміни категорії стану у межах мовних ареалів: гото-скандинавського (готська та давньоісландська мови) та західногерманського (готська, давньоанглійська, давньоверхньо- німецька та давньосаксонська мови). Дослідження має на меті пошук нових універсалій, діахронних констант, пов’язаних зі становленням категорії стану у давньогерманських мовах у межах міжареальної опозиції. Проблемність в інтерпретації категорії стану давньогерманських мов полягає в її опозиційності, багатоаспектності, полісемантичності, змістовій незавершеності. Зокрема у дослідженні здійснено зовнішній опис парадигми категорії стану, відновлення попереднього етапу розвитку її граматичної підсистеми; встановлення шляхів її генези у динамічній синхронії. Процес виникнення первісних реліктових станових конструкцій давньогерманських мов відбувався нерівномірно: активному стану протистояли спорадичні конструкції із семами становості, зворотності, інертивності (бездіяльності) тощо. Результати типологічних досліджень специфіки зародження й розвитку категорії стану, її станових конструкцій суттєво розширили уявлення про функціонування парадигми категорії стану на прикладі давньогерманських мов, дали змогу визначити асиметричність станових опозицій всередині парадигми за ареальними ознаками. Ключовими знахідками у вивченні парадигми категорії стану стали прадавні конструкції, які утворили асиметричну опозицію активному стану, кількісні показники таких конструкцій та різний ступінь здатності до їх подальшої граматикалізації обумовлений різноманітними інтра- та екстралінгвальними чинниками. Інтегральний підхід до фактів уможливив пояснення певних відхилень від первісних напрямів розвитку категорії стану і тим самим сприяв розкриттю взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників мовного розвитку. Запропонована методика, результати та висновки наукової статті можуть бути використані в подальших теоретичних розробках у царині не тільки історичної морфології, але й у роботах із проблематики загальної теорії мовної еволюції та механізмів розвитку мовних систем.