РІЗДВЯНІ ЗВИЧАЇ В МАЛІЙ ЛИТВІ: ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ПЕРСПЕКТИВИ СУЧАСНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ

Анотація

Метою статті є аналіз різдвяних і передріздвяних звичаїв литовців Малої Литви, їх історична динаміка від архаїчних моделей XV–XIX століть до трансформацій XIX–XX століть і сучасних реконструкцій після 1990 року. Особлива увага приділяється взаємодії етнічної традиції, конфесійних впливів та сучасних культурних практик, а також регіональним особливостям, що вирізняють Малу Литву серед інших балтійських регіонів. Методологічно дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході: етнографічних польових матеріалах, зібраних авторкою у 2007–2015 роках (245 інформантів), і додаткових інтерв’ю із працівниками етнокультурних центрів, записаних у 2018–2023 роках. Використано джерела архівів Фонду фольклору та рукописів Клайпедського університету, Інституту литовської літератури та фольклору, Інституту історії Литви. Застосовані порівняльний, інтерпретаційний методи та контент-аналіз для дослідження історичних текстів XVI–XIX століть. Авторка також здійснює довготривале спостереження за сучасними етнокультурними практиками, беручи участь у заходах регіональних культурних центрів. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше системно реконструйовано три моделі різдвяної традиції Малої Литви (архаїчну, трансформаційну та сучасну) з опорою на великий масив унікальних польових свідчень. Доведено, що конфесійна специфіка краю (переважання лютеранства) суттєво вплинула на структуру й семантику Святвечора (Kūčios) та Різдва (Kalėdos), а сучасні реконструкції часто потребують інституційного посередництва (етноцентрів) і набувають рис «винайдених традицій». У роботі запропоновано нову інтерпретацію змін святкового циклу через призму регіональної ідентичності та культурної пам’яті. Архаїчна модель характеризувалася синкретичним поєднанням дохристиянських вірувань, обрядового циклу та громади. У XIX–XX століттях спостерігалися десакралізація та уніфікація звичаїв, зумовлені модернізацією, урбанізацією та зміною політичних режимів. Сучасний етап визначається активним відродженням та інституційним моделюванням обрядів, що сприяє зміцненню локальної ідентичності. Різдвяні практики Малої Литви перетворилися на важливий ресурс культурного спадку та регіональної самоідентифікації.