МІЖ ЦИФРОВОЮ ІРОНІЄЮ ТА АНАЛОГОВОЮ ВРАЗЛИВІСТЮ: МЕТАМОДЕРНІСТСЬКІ ОСЦИЛЯЦІЇ В РОМАНІ ПАТРИЦІЇ ЛОКВУД «ПРО ТАКЕ НЕ ГОВОРЯТЬ»

Анотація

У статті проаналізовано роман Патриції Локвуд «Про таке не говорять» (2021) у контексті метамодерністської теорії. Мета дослідження полягає у виявленні та інтерпретації метамодерністських осциляцій між цифровою іронією та аналоговою вразливістю в структурі роману як специфічної форми взаємодії між алгоритмічно організованим цифровим досвідом («порталом») і досвідом тілесності, що чинить опір оцифруванню. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні метамодерністської теорії, що описує сучасний культурний стан як коливання між модерністським ентузіазмом і постмодерною іронією, із постгуманістичною та афективною критикою. Застосовано елементи текстологічного, інтерпретаційного та концептуального аналізу, що дозволяє розглянути роман як складну модель постцифрової суб’єктивності. Наукова новизна роботи полягає у впровадженні поняття «аналогової вразливості» як аналітичної категорії для опису досвідів, що не підда- ються алгоритмічній обробці та цифровій репрезентації. Послідовно застосовано метамодерністську модель осциляції до аналізу роману П. Локвуд, що дозволило інтерпретувати його як одночасність і взаємопроникнення цифрової іронії та аналогової вразливості. Генетична мутація («синдром Протея») інтерпретується як «ґлітч» (продуктивний збій), що порушує систему цифрової раціональності «порталу» і повертає суб’єкту відчуття втіленості, відкриваючи простір для афекту, емпатії та екзистенційного переживання. Висновки засвідчують, що роман П. Локвуд репрезентує метамодерністську модель суб’єктивності, в якій цифрова іронія та аналогова вразливість не протистоять одна одній, а перебувають у стані постійної осциляції. У результаті формується новий тип чутливості, характерний для постцифрової епохи, де афективність не усуває іронії, а інтегрує її як невід’ємний компонент досвіду.