ЛОКАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ ГУЦУЛЬСЬКИХ ЗАГАДОК

Анотація

Сучасна фольклористика потребує як інноваційних підходів до вивчення жанрології українського фольклору, так і осмислення, перевидання та дослідження напрацювань фольклористів попередніх століть. Оскільки загадки як жанр фольклору привертали увагу дослідників у контексті вивчення інших жанрових утворень – казок, легенд, народної лірики, календарної та родинної обрядовості, перспективним видається осібний напрям вивчення жанру у різних концептуальних напрямах. До збірників українських паремій загадки потрапили у 40-х роках ХІХ ст., здебільшого згруповані в окремий розділ, що зазвичай не мав власної класифікаційної системи. Наукове осмислення жанру розпочалося лише у другій половині ХІХ ст. і характеризується принагідними публікаціями. Тема регіональної специфіки жанроутворення загадок не порушувалася в українському загадкознавстві, тому вона потребує детального вивчення. У статті проаналізовано текстовий матеріал зі збірників В. Шухевича «Гуцульщина» (Т. 5. 1908), Г. Ількевича «Галицькі приповідки і загадки» (1841), М. Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864) на предмет виявлення локальних особливостей на рівні тексту (діалектні мовні форми до уваги не бралися). Дослідження побудоване на вивченні збігів текстової питальної (метафоричної) частини до слова-відгадки у загадках, записаних на Гуцульщині, із загадками, записаними в інших регіонах України. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки: загадки побутували на теренах усієї України, ґрунтуючись переважно на універсальних константах жанру та вирізняючись специфічними локальними особливостями. Так, загадки, зафіксовані на Гуцульщині, вирізняються на кількох рівнях: композиційному – оригінальним способом загадування шляхом додавання до тексту постійного зачину; лексичному – вживанням діалектних форм; об’єктному – загадки про рослини-ендеміки, регіональні назви тварин, знаряддя праці, види господарської діяльності тощо.